Книжно-Газетный Киоск


Днепропетровск на карте генеральной. Поэзия на украинском языке.




Інна ЗАВГОРОДНЯ



НОВi МЕЛОДii



* * *

Я все чекаю, що мені буде знак,
Тоді я заведу нового зошита
І почну писати щоденника нового кохання.
Згодом дам його почитати,
Загублю у парку або спалю якось уночі,
Ридаючи і чуючись щасливою.
І все це буде щиро.
От тільки щоденники я пишу невідомою мовою,
У цьому кінці світу незрозумілою.
Хто захоче розгадувати мої ієрогліфи,
Навіть якщо знайде їх на лавочці в парку?



* * *

Коли ти відчуєш, що прийшов час
щось у твоєму житті змінити —
зміни мобільного оператора!
І ти побачиш, яким буває життя!
Взявши пакет перший, матимеш дешеві дзвінки за кордон.
І спробуєш ото тоді не дзвонити за кордон
всього по 3 рублі за хвилину!
Для пакету другого тре мати двох друзів.
Спробуй-но тоді не знайти мінімум двох друзів,
коли ж всього по 7 центів!
Все, що тобі в житті треба — це змінити мобільного оператора.



* * *

Маєш для рим нові мелодії
Незнайомих, вперше чутих імен.
Навколо говорять чужою мовою.
І ти закохуєшся по-трохи
У це місто теплих квартир,
Переповнених книгарень,
Черг у музії,
Міста з обличчям старого рельєфу
Лева під склепінням вікна.
Ти вже знаєш, як тут буває класно.
Розчиняєшся у ліхтарному світлі,
І тонеш у цих переходах,
І не можеш їх не любити
За те, що вони частина твого життя.
Так склалося.
Чомусь хочеться вибачатися.



* * *

А ще краще — сидіти
Під чоловічим туалетом на лавці
І виглядати свого чоловіка,
І знати, що він не прийде,
Або прийде,
Тільки
Не спиниться біля тебе.
У нього велика мета.
Це нерівнозначний вибір.
До нього не можна примушувати.
А поки його немає,
Збери свої речі,
Щоб встигнути зникнути,
Доки він відливатиме з думкою про тебе.
Бо ти не пробачаєш зрад.



* * *

Ще трохи, і я писатиму їх на стінах кухні,
На полях книг, на об`явах біля під`їзду.
На них перетворилися мої щоденники,
Мої конспекти, мої sms`и.
Якщо їх не записувати,
Вони течуть за вінця струмками,
Заповнюючи помешкання,
Затікаючи до квартир сусідів,
Повільно набираючись у кінотеатри,
Де в них тонуть ті, хто заснув під час сеансу,
Переливаючись через ванни…
І всі келихи, чуєш, усі до одного келихи
Наповнені ними. Чуєш, мені немає з чого пити,
Чуєш, а мені треба іноді пити,
А для цього потрібні келихи!
І я питаю себе, невже навіть вірші —
Це тільки різновид невідправлених листів до тебе?
Як це сталося, що я
Перетворилася на невідправлений лист до тебе?



* * *

Тепер, коли моя сусідка
По гуртожицькій кімнаті,
Яку звати так само,
Як Північно-Атлантичний альянс,
Яка мені в міру набридла,
Яку я в міру любила, тепер,
Коли вона полетіла
Їсти свої аджарські хачапурі
І купувати мені майку
Із написом «Чечен вечен», тепер
Я веду спостереження за собою.
Я випрала її рукавиці, замочені у ванній.
Полежала на її ліжку, знову заправила покривала.
Я зняла, а потім знову повісила її фотографію.
Поскладала і сховала до шафи її рушники.
Мабуть люди, з якими я більше не поряд,
Так само легко мене відпустили.
Так само швидко звикли до моєї відсутності.
Я добре знаю, що вона відчує, коли повернеться,
Зауваживши звичні речі на незвичних місцях.
Це трохи схоже на затаєний докір,
Зовсім трошки — на страх смерті.
Далі вона швидко порозкладає все на свої місця,
Наповнить кімнату собою і своїми
Невипадковими,
Ретельно підібраними дрібничками
І зрадіє.
І я теж зрадію.



* * *

Не розхитуйте воду в мені.
Що я, ну що я можу?
Можу відключити голову,
Злити з неї через очі всю воду
І відставити в сторону.



Инна Завгородняя — поэтесса. Родилась в 1984 году в с. Томаковка Днепропетровской области. Училась на факультете систем и средств массовых коммуникаций Днепропетровского национального университета. С 2004 года учится на факультете журналистики Московского государственного университета им. М.В. Ломоносова и в Свободном российско-немецком институте публицистики в Москве. Публиковалась в альманахе своевременной литературы «СТЫХ» (г. Днепропетровск), а также в Интернете.